Домінік Щепанський уже не вписується у стару категорію «журналіст екстремальних видів спорту». У січні 2026 року Видавництво літератури видало його першу книжку для дітей — «Антарктида. Експедиція на край світу», написану разом із Матеушем Валіґурою та проілюстровану Йоанною Чаплевською. Раніше, після років роботи в «Газеті Виборчій» і серії екологічних розслідувань, він приєднався до Newsweek: у профілі автора зазначено близько 18 років у журналістиці й близько двох років у цій редакції. Самої вершини чи самого інтерв’ю вже недостатньо, щоб описати його шлях.
Той, хто введе це прізвище в пошуковик, знайде щонайменше двох людей. Поруч із репортером буде доктор Домінік Щепанський із Жешувського університету — політолог, доктор гуманітарних наук із 2011 року, дослідник партій, виборів та електорату Підкарпатського воєводства. Публікують обидва. І в обох є доробок, який можна перевірити. Нині їх плутають частіше, ніж десять років тому, адже алгоритм ставить поруч науковий профіль і обкладинку книжки про Нанга-Парбат.
Для школи питання цілком практичне: яку книжку взяти на урок, кому її запропонувати й що в ній шукати, крім сюжету. Відповідь не зводиться до слова «пригода». Важливо, як репортер збирає матеріал, коли сам не піднімається на вершину, і як той самий фаховий підхід переноситься з гімалайського базового табору в розповідь про кригу, яку може прочитати дитина.
1. Картка книжки й чуже прізвище
Типова ситуація така. Учитель географії або української мови шукає додаткову книжку про клімат чи польські експедиції. Колега називає прізвище з обкладинки. Учень, якому треба заповнити читацьку картку, відкриває перший результат пошуку й описує науковця з Жешува: партії, місцеві сеймики, політичні комунікації. Або навпаки. Бере «Чапкінса» за пригодницький роман і не помічає, що автор був у базовому таборі, а не на вершині, і що герой цієї історії загинув.
Помилка виникає не через чиюсь недобру волю. Просто прізвище спільне, а біографічні довідки короткі. Тоді в читацькій картці може з’явитися речення, яке не пасує до решти: політолог не описував зиму під Нанга-Парбатом, а репортер не досліджує тіньовий кабінет. Перевірка займає кілька хвилин. Профіль у Newsweek, довідка видавництва Agora та сторінка працівника Жешувського університету чітко розрізняють ці біографії, тож нічого вгадувати не доведеться.
Друга можлива плутанина — з віком читача. «З-під замерзлих повік», написана разом з Адамом Бєлецьким, і книжка «Чапкінс. Історія Томека Мацкевича» 2019 року розповідають про смерть, ризик і тіло на межі витривалості. Книжка 2026 року, обсягом 88 сторінок, рекомендована дітям приблизно від шести років і побудована інакше: 56 коротких розділів, ілюстрації, запитання про кригу й про те, кому належить Антарктида. Та сама пара авторів — але інша домовленість із читачем.
2. Із Єдліче до Нанга-Парбат
Репортер родом із Єдліче. У дитинстві він їздив у пішохідні табори в Бещадах — звідти й зацікавлення горами. Після випускних іспитів у ліцеї імені Коперника в Кросно переїхав до Варшави, вивчав журналістику та етнологію у Варшавському університеті, а також навчався в Польській школі репортажу. Кар’єру почав у спортивній редакції «Газети Виборчої», а згодом писав про експедиції та довкілля, зокрема для «Дужого формату» й «National Geographic Traveler».
Перша велика книжка — «На океані немає тиші» 2015 року — біографія Александра Доби, який тричі перетнув Атлантичний океан на байдарці. Наступного року разом із Пйотром Томзою вийшла книжка «Нанга-Парбат. Сніг, брехня і гора, яку треба підкорити». Тоді Щепанський провів близько трьох тижнів у базовому таборі під вершиною. На гору він не підіймався. Спостерігав, розмовляв і надсилав репортажі, поки там одночасно працювало кілька команд.
26 лютого 2016 року, приблизно о 15:37 за пакистанським часом, першими у світі взимку на вершину зійшли Сімоне Моро, Алекс Тшикон і Мухаммад Алі Садпара. Італійка Тамара Лунґер повернула назад за кілька кроків до вершини. Висоту гори зазвичай вказують як 8126 м, хоча в деяких польських виданнях зазначено 8125 м: різниця в один метр не змінює значення сходження. Від кінця 1980-х експедиції одна за одною поверталися без зимового успіху; за даними National Geographic, їх було щонайменше тридцять. Перше зимове сходження на Нанга-Парбат завершило цілу сторінку історії альпінізму, а польський репортер описав його знизу, а не з гребеня.
Два роки потому, взимку 2018-го, Томек Мацкевич загинув під час спуску з тієї самої гори після сходження разом з Елізабет Револь. «Чапкінс», виданий видавництвом Agora в січні 2019 року, — не хроніка одного сезону. Щепанський пройшов слідами Мацкевича від Дзялошина до Пакистану й записав розповіді його батька, колишньої дружини Йоанни Кондрацької та друзів із Польщі й Ірландії. У 2016 році він сам був свідком боротьби альпініста. Тож книжка спирається на дві основи: перебування в базовому таборі й пізніші зустрічі з людьми, які залишилися.
3. Фаховий підхід, якого не видно на обкладинці
Найскладніший етап цієї роботи нагадує ведення щоденника спостережень на уроці природознавства. Результат — «зійшли» чи «не зійшли» — це останнє речення. Перед ним треба записати, хто був у таборі, якою була погода, чого не можна було побачити з бази та хто з образою говорить про команду-суперника. На цьому аналогія зі школою закінчується. У шкільному зошиті ніхто не гине під час спуску, а репортер не може повторити експедицію, щоб додати пропущену цитату.
Звідси й побудова його книжок про гори. «З-під замерзлих повік», уперше видана 2017 року, — розповідь Бєлецького про шлях із Тихів на восьмитисячники, зокрема про зимові сходження на Гашербрум I і Броуд-Пік. Голос належить альпіністові, а побудова — репортерові. У «Чапкінсі» голосів більше, адже герой уже не може виправити сказане про нього. Newsweek також згадує співавторство книжки «Сельма. Ще далі на південь» і номінацію на премію імені Терези Тораńської. У біографічній довідці рік номінації не зазначено, тож додавати його не варто.
Число, яке можна перевірити самостійно, з’являється лише в книжці 2026 року. Видавець описує самотній лижний перехід Валіґури до Південного полюса як подорож завдовжки 1200 кілометрів. У рецензії в «Літературному журналі “Книжки”» звертають увагу, що в книжці 56 розділів — саме стільки днів тривала подорож. Підрахунок простий: 1200 км поділити на 56 днів — виходить близько 21 км на добу. Це приблизний орієнтир, а не щоденник маршруту. Через хуртовину, тріщину в кризі чи зупинку біля намету одні дні коротші, інші довші. На підрахунок впливають і речі, які він не враховує: вага саней, вітер і рішення, чи можна взагалі вирушати цього дня. Майже ті самі 1200 км згадуються раніше у зв’язку з Віслою. Восени 2020 року Валіґура за 46 днів пройшов від Бараньої-Ґури до Балтійського моря; його розповідь Щепанський записав у книжці «Стежкою Вісли».
Є й експедиції, яким не присвячено окремої книжки. Щепанський тричі їздив до національного парку Чирібікете в Колумбії на пошуки досі не описаних наскельних малюнків. Експедицію номінували на премію Traveler від National Geographic. На невеликій яхті він дістався Антарктиди, щоб писати про зміну клімату, ще до того, як з’явилася дитяча версія цієї історії. Між горами й кригою є спільне — місце роботи: ландшафт, де спостереження й розмова важать не менше, ніж краєвид.
4. Що взяти до класу, а що відкласти
Вдалий читацький маршрут починається з розрізнення двох людей. Для уроку про репортаж, географію та клімат беремо книжки автора-репортера, а не політолога з Жешува — хіба що йдеться про вибори. Потім добираємо книжку відповідно до віку. Для молодших школярів є видання 2026 року: крига, пінгвіни, історія відкриття континенту й самотній перехід, описаний без удавання, ніби дитина має повторити цей маршрут. Старшим учням після розмови з батьками або вчителем української мови можна запропонувати книжки про Бєлецького, Мацкевича й Добу.
Для робочого аркуша вистачить трьох запитань, які підказує сам текст. Де був автор, а де — герой? Хто ще розповідає в розділі? Що з описаного можна перевірити на мапі: висоту Нанга-Парбат — 8126 м, гирло Вісли, Південний полюс. Учень, який відповість на ці три запитання, не сплутає біографію з легендою й не перепише життєпис із профілю не того університету.
У цієї поради є межі. Ми не знаємо накладів і того, у скількох шкільних бібліотеках уже є ці книжки. Невідомо й те, яке з речень із розмов у базовому таборі репортер згодом виправив. Біографічні довідки редакцій збігаються щодо експедицій і назв книжок, але розходяться у висоті гори та році виходу «Стежки Вісли»: анонси 2021 року не збігаються з датою появи книжки в книгарнях — 2023 роком. Для домашнього завдання безпечніше вказати назву й видавництво, ніж сперечатися про місяць.
Що це означає сьогодні
Зимове сходження 26 лютого 2016 року — факт спортивної історії. Для школи це ще й урок роботи з джерелами: репортаж створювали в базовому таборі, а не на вершині, та й у двох надійних описах висота гори відрізняється на метр. Книжка, видана в січні 2026 року, переносить цей самий підхід на Антарктиду й пропонує його молодшим читачам. Товщину криги, вимірювану кілометрами, питання про те, кому належить континент, і перехід завдовжки близько 21 км на день можна вписати в урок географії без окремої «теми про мандрівника».
Критерій вибору простий. Якщо клас має побачити, як створюють розповідь про місце, де учні не побувають, обираємо книжку Щепанського-репортера й перевіряємо, чи збігаються дані про героя, автора та місце на мапі. Якщо тема уроку — партії та Підкарпаття, беремо книжку іншого Домініка Щепанського й не змішуємо бібліографії. Одне прізвище, два фахові підходи й жодної користі від того, щоб звести їх в одну читацьку картку.
У цієї поради є межа, яку редакція не може усунути. Вона не замінить розмови про те, чи готовий конкретний клас до опису смерті на Нанга-Парбаті. Це рішення залишаємо вчителеві й батькам — із книжкою в руках, а не лише з прізвищем у пошуковику.
Залишити відповідь