У 2017 році геномні дослідження підтвердили, що людина, похована в камерній гробниці Bj 581 у Бірці, була жінкою. Поховання X століття містило зброю, двох коней і кінське спорядження, а від 1878 року його описували як могилу воїна. Публікація спричинила хвилю спрощень у шкільних матеріалах, де жінки-вікінги з усієї Скандинавії постають щитоносицями. Дискусія, що тривала після 2019 року, зокрема на сторінках журналу «Antiquity», показала слабкість такого спрощення: кістки дають змогу встановити біологічну стать, але речі в могилі не визначають професії.
Надійніше уявлення дають господарства, текстиль і право, записане пізніше. Епоха вікінгів, яку зазвичай датують кінцем VIII — серединою XI століття, залишила більше веретен і застібок, ніж свідчень про поле бою. Звичний образ — або лише дружина за ткацьким верстатом, або войовниця із саги — не витримує зіставлення цих двох типів джерел.
Після уроку залишається практичне запитання: які ролі виконували жінки в нордичних суспільствах, від чого залежало їхнє становище і чого не можна встановити за однією знахідкою?
1. Знахідка, з якої починається розповідь
Восени 834 року на фермі Осеберг поблизу Тенсберга в Норвегії поховали двох жінок у човні, витягнутому на берег. Старшій було 70–80 років, і, за даними Музею епохи вікінгів, вона, ймовірно, померла від онкологічного захворювання. Молодшій було трохи більше ніж 50 років; зламаний ключичний відросток вказує на травму, якої вона зазнала за кілька тижнів до смерті, але скелет не дає змоги встановити її причину. Зріст обох становив близько 153 см. У поховальній камері знайшли одяг, гребінці, кухонний посуд, господарські знаряддя, віз, сани, п’ять ліжок, п’ятнадцять коней, шість собак і дві невеликі корови. Невдовзі після поховання могилу пограбували.
З цього набору можна зробити один висновок: хтось мав у своєму розпорядженні людей, тварин і майстерню, здатну підготувати поховання в човні. Але знахідки не встановлюють імен, родинних зв’язків чи посад. Музей в Осло залишає відкритими питання про те, чи були ці жінки політичними або релігійними лідерками і чи одну з них поховали, щоб супроводжувала іншу. Припущення, що однією з них була королева Оса, бабуся Гаральда Прекрасноволосого, залишається здогадом, а не встановленою особою.
Про повсякденне життя більше, ніж човен, розповідають овальні застібки, які також називають черепахоподібними фібулами. Парою таких фібул скріплювали бретелі верхньої сукні. Їхні стилі різнилися залежно від регіону; дослідники одягу вважають їх ознакою зв’язку зі Скандинавією та можливим символом групової належності, значення якого ми вже не можемо прочитати. Застібка розповідає про одяг і про те, що померлу поховали в жіночому вбранні. Але вона не дає відповіді, чи та вела господарство, торгувала або була невільницею, яку вдягнув хтось інший.
2. Дім, праця та щоденні обов’язки
У господарстві вільної родини осердям повсякденного життя була húsfreyja — господиня дому. Рунічний камінь із Гассмюри у Вестманланді, поставлений Гольмгаутром на честь дружини Óðindís, вихваляє її саме за вміння керувати маєтком: у Гассмюрі не знайдеться кращої господині, яка дає лад у справах двору. Це рідкісний надгробний напис у віршах на честь жінки й водночас конкретне свідчення визнання. Йдеться про харчі, запаси, залежних людей і лад у домі, а не про державну посаду.
Праця не обмежувалася наглядом. До звичних обов’язків належали:
- переробка молока й випікання хліба, від яких залежало, чи вдасться пережити зиму,
- прядіння вовни й ткацтво, про які свідчать пряслиця з сільських могил,
- шиття та лагодження одягу, а в таких центрах, як Бірка, — також дрібна робота голкою,
- зшивання вовняних полотнищ у вітрила, без яких човен не міг вирушити в плавання.
Тканина була необхідною частиною інфраструктури, а не прикрасою. Фрагменти з Осеберга, зокрема тканий настінний гобелен із поховальної камери, свідчать про високий рівень майстерності. У сільських могилах пряслице трапляється частіше, ніж торговельні ваги. У Бірці в частині жіночих поховань знаходять голки, ножиці, а іноді й гирі — це вказує на інше поєднання занять у торговельному поселенні, ніж на фермі. Знаряддя свідчить про вид праці, яку виконували в господарстві. Але воно не показує, скільки годин працювали і хто саме пряв — господиня дому, донька чи невільниця.
Ілюстрацію створено за допомогою ШІ3. Власність, право та суспільне становище
Суспільне становище не було однаковим для всіх. Вільна заміжня жінка, що мала майно, і невільниця, яка працювала в тому самому дворі, жили за різними законами. Ключі в жіночих похованнях, зокрема залізний ключ із Ейвіде на Готланді, описаний Музеєм історії Швеції, тлумачать як знак доступу до комори й скринь. Музей вважає ключ одним із виразних символів влади над домом. Але символ не замінює правового кодексу: відчинити комору — не те саме, що продати землю.
Писане право відоме нам переважно з пізніших редакцій. Ісландська «Граґас», укладена у XII–XIII століттях, розрізняє посаг heimanfylgja, який зазвичай залишався власністю жінки, та управління чоловіком більшістю майнових справ під час шлюбу. Дружина не могла на власний розсуд відчужити землю із заселеним господарством або морське судно. Розлучення передбачалося лише в обмеженій кількості випадків: шлюб між близькими родичами, тяжке поранення, вивезення дружини за межі країни проти її волі або — за згодою єпископа — тривалий розлад у стосунках. Норвезьке право Борґартингу дозволяло жінці піти від чоловіка, якщо той неодноразово її бив, зокрема держаком від ключів, або приводив до дому суперницю, саджаючи її біля вогнища. Зазвичай жінки не брали участі в тингу — зборах вільних чоловіків — нарівні з чоловіками.
| Свідчення | Що можна встановити | Чого воно не визначає |
|---|---|---|
| Осеберг, поховання 834 року | Дві жінки високого статусу, речі для господарства й човна | Імен, посад, можливого жертвопринесення |
| Овальні застібки | Жіночий одяг і зв’язок зі Скандинавією | Біографії та професії |
| Ключі в могилах | Символ управління домом у частини жінок | Однакового правового становища в усій Скандинавії |
| Бірка, Bj 581, X століття | Жінку поховали зі зброєю та кіньми | Чи брала вона участь у бойових діях |
| «Граґас», записана у XII–XIII століттях | Право власності на посаг і обмежені підстави для розлучення | Практики VIII–XI століть за межами Ісландії |
Джерела: Музей епохи вікінгів (Осеберг, 834 рік); Музей історії Швеції (ключі, зокрема з Ейвіде); геномне дослідження 2017 року та дискусія в «Antiquity» 2019 року (Бірка, Bj 581); видання ісландського зводу законів «Граґас».
Важливо. Поховання зі зброєю не свідчить про професію. Могила Bj 581 показує, що жінку поховали зі зброєю. Але вона не дає відповіді, чи жінка брала її до рук у бою, чи ці речі позначали рід, були дарунком або вказували на роль, назви якої ми сьогодні не знаємо.
4. Свідчення та межі наших знань
Археологія дає нам предмети й кістки. Право та саги — слова, але зазвичай записані на два-чотири століття пізніше, уже в християнському придворному світі. Сага може зберігати давні звичаї, а може й переосмислювати минуле відповідно до потреб XIII століття. Камінь із Гассмюри ближчий до тієї епохи, ніж сага, адже це надгробок, а не розповідь про предків.
Ключ у могилі дещо нагадує сучасну зв’язку ключів від комори й сховища із запасами: він показує, хто відчиняв комору. Але така аналогія не працює, коли йдеться про продаж землі чи участь у тингу, адже символ влади в домі не дає права на державну посаду. Музей історії Швеції пояснює це подібним чином: жінки природно були господинями дому, а ключ належить до їхніх виразних символів. Водночас ця картина складається з поховань і саг, а не з єдиного закону для всієї Скандинавії.
Тому до знахідки з Бірки слід ставитися обережно. У 2017 році дослідницька група дійшла висновку, що похована жінка була високопоставленою воїтелькою. Критики наголошують: речі в могилі не доводять, чим людина займалася за життя, а відсутність прикрас, типових для жіночих поховань, не обов’язково свідчить про військову службу. Обидва погляди можна розглядати лише як тлумачення. Натомість достеменно відомо інше: одна жінка, зброя, місце біля торговельного поселення, датування X століттям.
5. Правило обережності: не всі історії були однаковими
Осеберг — приклад найбагатшого поховального обряду, а не середній випадок. Вдова, увічнена на рунічному камені, дружина біркського купця, похована з гирями, дівчина з ферми та невільниця, яка працювала з вовною, не мали однакового становища. Воно залежало від особистої свободи, майна роду, сімейного стану й регіону. У Норвегії, на Готланді та в Ісландії не було єдиного зводу законів.
За однією могилою не можна судити про все суспільство. Тридцять поховань зі зброєю серед тисяч могил без неї не означають, що війна була жіночим заняттям. Пара застібок не перетворює кожну померлу на господиню маєтку. Лише сукупність свідчень — одяг, знаряддя, право, кам’яні написи — показує розмаїття ролей: управління домом, текстильна праця, участь у господарському житті, іноді сліди торгівлі, а в поодиноких випадках — військове спорядження.
Що це означає сьогодні. На уроці історії джерело варто читати поетапно — так само, як виконувати завдання на контрольній: що саме міститься в матеріалі, що є висновком, а що додали автори підручника. Якщо у вправі трапиться вислів «войовниця-вікінг», варто запитати, що показують кістки й предмети та чи згадує право взагалі про військову службу жінок. Такий самий підхід стане в пригоді в будь-якій темі, де зображення випереджає текст.
Про що учні запитують щодо жінок епохи вікінгів
Чи воювали жінки вікінгів?
Відомо про невелику групу поховань зі зброєю, де померлу ідентифікували як жінку. Найчастіше обговорюють могилу Bj 581 у Бірці. Зброя в могилі не дорівнює підтвердженій військовій службі. У сагах розповідається про жінок, які бралися за зброю, захищаючи дім, але ці тексти написані пізніше й не замінюють військових реєстрів, яких ми не маємо.
Чи могли жінки піти від чоловіка?
Згідно із записаним ісландським і норвезьким правом — так, але лише з перелічених у зводах законів причин, а не на власний розсуд. Після розлучення жінка могла вимагати повернення посагу й шлюбного викупу. Під час шлюбу чоловік розпоряджався більшістю майнових справ. Ці приписи відомі з редакцій XII–XIII століть, тому не слід автоматично переносити їх на 850 рік.
Що означали ключі в могилі?
Доступ до замкнених запасів і знак становища господині. Ключі часто оздоблювали й носили при одязі, тому вони могли також позначати статус. Їх знаходять не в кожній жіночій могилі, і вони не доводять, що померла могла сама продати господарство.
Чи всі жінки лише пряли?
Ні. Прядіння й ткацтво були поширеною та необхідною працею: з тканини виготовляли і одяг, і вітрила. У міських похованнях частіше трапляються знаряддя для шиття, а іноді — торговельні гирі. Представниць еліти з Осеберга поховали з господарським знаряддям і коштовними речами, а не лише з веретеном.
Чи можна вважати саги літописами?
Як літописи, що описують події рік за роком, — ні. Як джерела про поняття, якими пізніше описували жіночі ролі, — так, але лише поряд із кам’яними написами, похованнями й правовими текстами. Розбіжності між сагою та могилою варто зазначати у відповіді, а не вибирати ефектнішу версію.
Уявімо навчальне завдання про Осеберг, складене на основі музейних даних. Крок перший: датувати поховальну камеру осінню 834 року й зазначити, що там поховали двох жінок — одну віком 70–80 років, іншу трохи старшу за 50; зріст обох становив близько 153 см. Крок другий: перелічити речі, які можна порахувати, — п’ятнадцять коней, шість собак, дві корови, віз і сани — і зробити висновок лише про заможність роду. Крок третій: так само чітко, як числа, заповнити графу «невідомо»: імена, родинні зв’язки, можливе жертвопринесення.
Такий порядок допомагає уникнути двох помилок на контрольній. Перша — вигадати королеву там, де є лише човен. Друга — вирішити, що якщо представниць еліти поховали з возом і тканим саваном, то кожна жінка тієї епохи мала такі самі повноваження. Оцінювати відповідь варто за вмінням розрізняти факт і тлумачення, а не за найдовшою розповіддю про щит.
Залишити відповідь