Усі яйця Фаберже — це не одна скринька, а обмежена серія розкішних ювелірних виробів, створених майстернею Петера Карла Фаберже на межі XIX і XX століть. Офіційний дім Фаберже підтверджує, що впродовж 1885–1916 років імператорському двору передали п’ятдесят яєць; крім них були приватні замовлення, які зазвичай разом налічують близько шістдесяти дев’яти великих яєць. Сьогодні відоме місце зберігання приблизно сорока трьох виробів із царської серії, ще сім не значаться у відкритих реєстрах.
Для викладачів історії мистецтва й учнів, які вивчають ремесла XIX століття, ці вироби — надійне першоджерело: відомі їхні дати, рахунки, розміри та власники. Для решти з нас це також урок про те, як революція, продаж державних скарбів та аукціонний ринок розпорошують колекцію, створену як приватний родинний подарунок.
Нижче ми зібрали факти про царські замовлення, кількість збережених виробів, музеї, техніки та зниклі екземпляри — без припущень про «приховані скарби», існування яких ніхто не підтвердив документально.
1. Імператорські яйця — чим вони відрізнялися від інших
Серію започаткував у 1885 році подарунок Олександра III для Марії Федорівни — яйце «Курочка» із золота, вкрите непрозорою білою емаллю, заввишки 64 мм. Усередині було золоте жовтко, у ньому — курочка з рубіновими очима, а в курочці — втрачена нині мініатюрна корона та рубінова підвіска. Рахунок становив 4151 рубль і 75 копійок. Відтоді двір вимагав лише двох речей: кожне яйце мало бути особливим і містити сюрприз.
Після смерті Олександра III традицію продовжив Микола II: від 1895 року він замовляв по два яйця на рік — одне для матері, друге для дружини Олександри. Винятком стали 1904–1905 роки: через війну з Японією та внутрішні заворушення нових виробів не створювали. Майстерня мала майже рік на кожну роботу. Цар не затверджував проєкт — Фаберже мав свободу показати готовий виріб під час Страсного тижня.
Це була інша категорія, ніж яйця Кельха, Ротшильдів чи герцогині Мальборо. Приватні замовлення могли коштувати не менше, але не передбачали придворного протоколу й обов’язку щороку створювати новинку для двох імператриць. У 1917 році майстерня встигла розробити проєкти ще двох яєць — із карельської берези та «Сузір’я», — але революція перервала їхню доставку.
Важливо. Карл Фаберже не карбував власноруч кожне яйце. Він керував фірмою, а вироби створювали майстри, зокрема Ерік Коллін, Михайло Перхін, Генрік Вігстрьом та Альберт Гольмстрьом. Проєкт «Зимового яйця» 1913 року розробила Альма Піль.

2. Скільки яєць Фаберже збереглося донині
У популярних переліках кількість різниться, адже автори змішують царську серію з усім доробком великих яєць. Загальноприйняті дані, які наводить і офіційний сайт дому Фаберже, такі: двору передали п’ятдесят імператорських яєць. Після того як у США знайшли Третє імператорське яйце 1887 року, місце зберігання сорока трьох яєць стало відомим широкому загалу. Для семи місце досі не підтверджене.
Якщо додати сім яєць Кельха та решту приватних замовлень — для Ротшильдів, Юсупових, Нобеля й герцогині Мальборо, — дослідники зазвичай говорять приблизно про шістдесят дев’ять відомих великих яєць, із яких збереглося близько шістдесяти одного. Це не остаточний реєстр: деякі «зниклі» вироби можуть перебувати в колекціях, які ніколи не оприлюднювали.
- 1885–1894 роки: десять яєць Олександра III для Марії Федорівни. Це ранній і коротший цикл — від стриманої «Курочки» до дедалі складніших емалей і оздоблення коштовним камінням.
- 1895–1916 роки: сорок яєць Миколи II, із перервою на час війни 1904–1905 років. У цей період з’явилися механічні фігурки, мініатюрні потяги, годинники й портрети членів династії.
- 1917 рік: два незавершені замовлення. Частини «Сузір’я» зберігаються в мінералогічних колекціях; проєкт яйця з карельської берези задокументований, але двору його не передали.
Розбіжність між числами «сорок три» й «сорок чотири» виникає через те, що одні зараховують вироби, збережені фрагментарно, а інші — лише цілі корпуси з підтвердженою історією володіння. Для навчальних матеріалів безпечніше дотримуватися обережного формулювання: місце зберігання сорока трьох царських яєць відоме, семи — ні.
3. Де зберігаються найвідоміші яйця
Найбільша цілісна колекція зберігається у Збройовій палаті Кремля: десять імператорських яєць, зокрема «Пам’ять Азова» (1891), «Годинник із ліліями» (1899), «Транссибірська магістраль» (1900), «Московський Кремль» (1906) та «Військове зі сталі» (1916). Ще одну значну колекцію — дев’ять яєць, серед яких «Курочка», «Коронаційне» та «Конвалії», — зібрав фонд Віктора Вексельберга. Вона зберігається в Музеї Фаберже в палаці Шувалових у Санкт-Петербурзі. Фонд придбав колекцію Форбса у 2004 році приблизно за 100 мільйонів доларів.
За межами цих двох осередків колекція розпорошена. Музей образотворчих мистецтв Вірджинії в Ричмонді має п’ять яєць, подарованих Ліліан Томас Пратт. У Британській королівській колекції — три: «Кошик із квітами» (1901), «Колонада» (1910) та «Мозаїчне» (1914). Із Музеєм мистецтва Метрополітен у Нью-Йорку пов’язують три екземпляри з фонду Матильди Геддінгс Ґрей. Музеї Гілвуд у Вашингтоні та Волтерс у Балтиморі мають по два яйця. В Ермітажі виставлено яйце Ротшильдів 1902 року, яке не належить до царської серії.
| Колекція | Місто | Кількість царських яєць | Приклад |
|---|---|---|---|
| Збройова палата | Москва | 10 | «Транссибірська магістраль», 1900 |
| Музей Фаберже | Санкт-Петербург | 9 | «Коронаційне яйце», 1897 |
| Музей образотворчих мистецтв Вірджинії | Ричмонд | 5 | «Петро Великий», 1903 |
| Королівська колекція | Лондон | 3 | «Мозаїчне яйце», 1914 |
| Приватні власники | різні міста | близько 7 | «Зимове яйце», 1913 |
Джерело: дані про місця зберігання за каталогами музеїв і повідомленнями дому Фаберже, станом на 2026 рік; кількість яєць у приватних колекціях змінюється після аукціонних продажів.

4. Матеріали й техніки виготовлення яєць
Кожне яйце — це поєднання різних матеріалів, але майстерня використовувала кілька повторюваних прийомів. Золото й срібло утворювали основу. Вітражна емаль на гільйошованому тлі — тобто скло, сплавлене в печі на металі з механічно нанесеним рельєфним візерунком, — надавала кольорам глибини, якої неможливо досягти фарбами. Діаманти огранювання «троянда», рубіни, сапфіри, нефрит, кварц, платина й перли використовували вибірково, а не для суцільного обсипання виробу. Сюрпризом міг бути годинник, механічна фігурка або мініатюрна архітектурна модель.
Емаль на гільйоші можна порівняти з вітражем, накладеним на гравійовану металеву пластину: світло проходить крізь колір і відбивається від рельєфного візерунка знизу. Однак ця аналогія не враховує випалювання. Вітраж — це холодне з’єднання скла зі свинцевою оправою, тоді як емаль Фаберже — склоподібне покриття, яке випалювали багато разів. За надто високої температури воно мутніло або стікало з країв.
- «Коронаційне яйце» (1897): золото, прозора лаймова емаль, чорні орли, діаманти; висота корпусу — 127 мм. Усередині — мініатюрна коронаційна карета завдовжки 93 мм із пружинами та дверцятами, що відчиняються. Вартість — 5650 рублів.
- «Транссибірська магістраль» (1900): срібло, золото, зелена, синя й помаранчева емаль, онікс; висота — близько 26 см. Сюрпризом був заводний потяг із платини й золота з вікнами з гірського кришталю.
- «Зимове яйце» (1913): гірський кришталь, платина, місячний камінь, нефрит, приблизно 4508 діамантів огранювання «троянда» згідно з рахунком. Висота разом із підставкою — 14,2 см. Проєкт Альми Піль, виконання Альберта Гольмстрьома. Рахунок — 24 600 рублів: на момент замовлення це було найдорожче царське яйце.
Воєнні яйця 1915–1916 років — «Червоний Хрест» і «Військове зі сталі» — навмисно зробили менш пишними. Сталь, золото й скромніше оздоблення коштовним камінням мали відповідати часу, коли двір уже не міг удавати, що війна далеко.

5. Зниклі та знайдені яйця
Після 1917 року придворну колекцію націоналізували: частину перевезли до Москви, частину продали за валюту в 1920-х роках. Усі сім яєць, місце зберігання яких невідоме, належали Марії Федорівні. Це «Курочка із сапфіровою підвіскою» (1886), «Амур на колісниці» (1888), «Несесер» (1889), «Лілійне» (1897), «Імперське з нефриту» (1902), «Данське королівське» (1903) та «На згадку про Олександра III» (1909). Архівні фотографії збереглися лише для частини з них.
«Несесер» бачили в Лондоні ще приблизно у 1949–1950 роках, після чого його продали «іноземному» покупцеві. Третє імператорське яйце 1887 року — золоте, з рифленою поверхнею та годинником Vacheron Constantin — придбали на американському блошиному ринку за 14 000 доларів і впізнали лише у 2012 році. У 2014 році ювелірний дім Wartski підтвердив його автентичність. Оціночна вартість сягає приблизно 33 мільйонів доларів.
У грудні 2025 року аукціонний дім Christie’s у Лондоні продав «Зимове яйце» за 22,9 мільйона фунтів стерлінгів, або 30,2 мільйона доларів з урахуванням зборів. Це рекордна аукціонна ціна за виріб Фаберже — більше за 8,9 мільйона фунтів, сплачених у 2007 році за яйце Ротшильдів. Ціна 1913 року й ціна 2025 року — це різні показники: перша — вартість замовлення, друга відображає рідкісність виробу, який вийшов з музейного обігу.
6. Що це означає сьогодні
На уроках історії мистецтва яйця Фаберже допомагають вивчати історію володіння предметами. Учні можуть зіставити рахунок 1885 року, опис в інвентарі 1917 року, дані про радянський продаж і каталог аукціону 2025 року та побачити, як виріб змінює власника, але не значення. Це також урок про ремесло: емаль, гільйошування й механізм мініатюрної карети можна описати без міфів про «таємничий скарб».
Ринок показує інший бік історії. Інвестиції в мистецтво працюють лише тоді, коли походження виробу беззаперечне. Яйце з блошиного ринку вартістю в мільйони й яйце, якого ніхто не бачив на людях із 1949 року, навчають того самого: документи важать більше, ніж блиск.
Цю добірку можна використати як навчальний матеріал: вибрати одне яйце, занотувати рік, матеріали, первісне призначення й теперішнє місце зберігання, а потім зазначити, яких відомостей бракує — про сюрприз, фотографій або впевненості, що виріб узагалі існує. Межі такого матеріалу очевидні: він не замінює музейного каталогу чи експертного висновку ювеліра. Дані про кількість «зниклих» яєць можуть змінитися після одного підтвердженого відкриття — як це сталося після 2014 року.














Залишити відповідь