Степан Бандера (1909–1959) залишається однією з найскладніших і найбільш поляризуючих постатей в історії Східної Європи XX століття. Для частини українців він уособлює безкомпромісну боротьбу за незалежність перед лицем послідовних окупацій, для поляків — болісний спогад про масові вбивства цивільних на Волині та в Східній Галичині в 1943–1945 роках. Його життя, сповнене конспірації, польських і німецьких в’язниць та вбивства агентом КДБ, переплітається з найтемнішими сторінками регіональної історії, але також із прагненням до української суверенності.
Його фракція Організації українських націоналістів (ОУН-Б) обрала шлях радикального інтегрального націоналізму, натхненного ідеями Дмитра Донцова, де нація та сила волі стояли понад міжнародним правом чи співіснуванням з національними меншинами. Цей підхід приніс як акти опору тоталітарним режимам, так і трагічні наслідки для цивільного населення. Розуміння Бандери вимагає погляду на механізми формування радикальних рухів в умовах репресій та на те, як історична пам’ять стає інструментом сучасної політики.
Ранні роки в Східній Галичині: хлопчик із родини греко-католицького священика в вирі національних напружень
Степан Андрійович Бандера народився 1 січня 1909 року в селі Старий Угринів (нині Івано-Франківська область). Його батько, греко-католицький священик Андрій Бандера, виховував дітей у дусі української національної та релігійної ідентичності. Мати, Мирослава, походила з родини інтелігенції. У міжвоєнні роки Східна Галичина перебувала під польською адміністрацією, де українське населення зазнавало обмежень у мовній, освітній та політичній сферах.
Молодий Бандера брав активну участь у молодіжних організаціях — «Пласт» і «Сокіл» — які культивували дисципліну, фізичну загартованість та патріотизм. Він вивчав сільське господарство та лісівництво у Львівській політехніці, але не захистив дипломної роботи через зростаючу конспіративну діяльність. У 1929 році вступив до Організації українських націоналістів (ОУН), заснованої роком раніше як відповідь на відсутність перспектив легальної боротьби за незалежність. Для початківців варто підкреслити: ОУН поєднувала елементи націоналізму з конспірацією та готовністю до збройних дій, надихаючись досвідом інших визвольних рухів Європи.
Для просунутих: ідеологія, на яку спирався Бандера, походила з «інтегрального націоналізму» Донцова — концепції, в якій нація є абсолютною цінністю, а слабкість і компроміс — гріхом. Це ще не був зрілий фашизм в італійському чи нацистському сенсі, а радикальний етнонаціоналізм з авторитарними та антидемократичними елементами.
Польські в’язниці та народження радикальної фракції: як репресії сформували лідера
У 1934 році Бандеру заарештували польські влади як організатора замаху на міністра внутрішніх справ Броніслава Перацького — символу репресій щодо українців. Його засудили до смертної кари, яку замінили на довічне ув’язнення. Він провів роки у в’язницях, зокрема в Березі-Картузькій та Бресті. Звільнили його у вересні 1939 року після падіння польської держави.
У 1940 році стався розкол в ОУН. Бандера очолив радикальну фракцію (ОУН-Б), протиставляючись поміркованішому крилу Андрія Мельника (ОУН-М). Фракція Бандери, молодша та революційніша, здобула перевагу безпосередньо в Україні. Для початківців: це була не звичайна персональна суперечка — йшлося про стратегію: чекати зручного моменту чи діяти негайно, навіть ціною тактичних союзів.
Просунуті читачі зауважать, що ОУН-Б прийняла модель конспіративної організації з сильним культом лідера та готовністю до політичного терору як інструменту. Сам Бандера після 1934 року не брав безпосередньої участі в замахах, але символічно уособлював цю лінію.
Проголошення 1941 року та розчарування «союзом» із німцями: мрія про державу проти реальності окупації
22 червня 1941 року німці атакували СРСР. 30 червня у Львові ОУН-Б проголосила Акт відновлення Української держави. Ярослав Стецько, близький соратник Бандери, оголосив створення українського уряду. Проголошення закликало до співпраці з німцями як «визволителями» від більшовизму, але водночас наголошувало на українській суверенності.
Гітлер та німецька влада відкинули ідею незалежної України. Бандера, який не дістався до Львова, був заарештований гестапо та ув’язнений у спеціальному блоці Заксенгаузена (Zellenbau) для видатних політичних в’язнів. Там він провів більшу частину війни — до вересня 1944 року. Його брати загинули в Аушвіці.
Це ключовий момент для розуміння постаті. Бандера не був «нацистським колаборантом» в ідеологічному чи організаційному сенсі — його фракція хотіла тактично використати німців, як багато інших національних рухів Європи. Коли німці показали, що місця для української держави немає, Бандера потрапив до концтабору. Для початківців: це показує, наскільки складними були союзи під час війни. Для просунутих: ОУН-Б згодом також вела антинімецьку партизанську діяльність, хоча її масштаб був обмеженим.
УПА, Волинська трагедія та спадщина насильства: рана, яка не загоюється легко
У 1942–1943 роках на Волині та в Східній Галичині виникла Українська повстанська армія (УПА), пов’язана з ОУН-Б. Її дії спочатку були спрямовані проти німців і радянських військ, але швидко поширилися й на польське населення. У 1943–1945 роках відбулися масові вбивства польських цивільних — за оцінками, загинуло від 50 до 100 тисяч осіб (консенсус польських та багатьох українських істориків). Це були акції етнічних чисток, метою яких було створення «чистої» української території перед очікуваним післявоєнним конфліктом за кордони.
Бандера тоді перебував у Заксенгаузені — не командував безпосередньо операціями УПА 1943 року. Однак як ідеологічний лідер фракції ОУН-Б він несе символічну та ідеологічну відповідальність за клімат, у якому такі дії стали можливими. Пропаганда ОУН-Б містила антисемітські та антипольські елементи, а рішення про «ліквідацію» польської присутності ухвалювалися на рівні місцевих командирів та керівництва ОУН-Б (зокрема Дмитром Клячківським).
У польському дискурсі ці події називають геноцидом (Сейм РП). В українському — часто «Волинською трагедією» або частиною польсько-української війни. Це не суперечка про цифри, а про інтерпретацію: чи була це запланована екстермінація, чи ескалація взаємного насильства в умовах окупації.
Для початківців: варто пам’ятати, що по обидва боки були жертви — поляки гинули на Волині, українці раніше зазнавали пацифікацій від польської влади в 1930-х. Для просунутих: механізм радикалізації полягав у тому, що в умовах тотальної війни та відсутності власної держави націоналісти визнали етнічне насильство «історичною необхідністю».
Еміграція, Мюнхен і ціанід: життя у вигнанні, завершене радянським замахом
Після звільнення 1944 року Бандера перебував під наглядом німців, а після війни оселився в Західній Німеччині — переважно в Мюнхені. Він продовжував політичну діяльність в еміграції, керуючи структурами ОУН-Б. Радянські спецслужби неодноразово намагалися його викрасти чи вбити. 15 жовтня 1959 року агент КДБ Богдан Сташинський убив його в Мюнхені за допомогою спеціального пістолета з ціанідом. Сташинський пізніше втік на Захід, зізнався і був засуджений.
Бандеру поховали на цвинтарі Вальдфрідгоф у Мюнхені. Його дружина та діти емігрували до Канади. Для багатьох українців в еміграції він став мучеником за справу незалежності.
Різні обличчя в пам’яті народів: герой, ворог, інструмент пропаганди
На Західній Україні (Львів, Івано-Франківськ, Тернопіль) Бандеру шанують як символ опору. Постали десятки пам’ятників (близько 40–44 за даними 2026 року), сотні вулиць і площ носять його ім’я (понад 500 після 2022 року в межах декомунізації та воєнної мобілізації). Відзначення річниць урочисте.
У Польщі його постать асоціюється насамперед із Волиною і підлягає засудженню. У 2024–2026 роках з’являлися законодавчі ініціативи щодо обмеження пропаганди «бандерівщини». Польсько-українські стосунки 2026 року переживали напругу саме через глорифікацію УПА та Бандери українською стороною (зокрема присвоєння назв військовим підрозділам, пов’язаних з УПА).
У Росії Бандеру вже багато років використовують як інструмент пропаганди — зображають «нацистом» і «фашистом», щоб дискредитувати весь український визвольний рух і виправдати агресію.
Це класичний приклад того, як одна постать стає дзеркалом, у якому народи бачать власні травми та прагнення.
Найпоширеніші міфи та непорозуміння навколо постаті Бандери
- Міф: Бандера був нацистом і колаборантом Гітлера. Факти: Він ніколи не був членом НСДАП. Проголошення 1941 року відкинули німці, а сам він потрапив до Заксенгаузена. Тактична співпраця ОУН-Б з Абвером до 1941 року була типовою для багатьох антисовєтських рухів, але не означала прийняття нацистської ідеології.
- Міф: Бандера особисто керував Волинською різаниною. Факти: У 1943 році він перебував у німецькому таборі. Безпосередні оперативні рішення ухвалювали місцеві командири УПА та керівництво ОУН-Б на місці. Однак як лідер фракції він несе ідеологічну та символічну відповідальність.
- Міф: Він був демократом, який боровся за свободу для всіх. Факти: ОУН-Б сповідувала модель авторитарної, однопартійної держави з маргіналізацією національних меншин. Визвольні цілі не поєднувалися з демократичним плюралізмом.
- Міф: Вся Україна його шанує. Факти: Популярність Бандери сильна переважно на заході країни. На сході та півдні сприйняття значно більш розділене або байдуже.
Ці спрощення ускладнюють історичний діалог.
Бандера у 2026 році: пам’ятники, вулиці та жива рана в польсько-українських стосунках
У 2026 році на Україні тривали відзначення 117-ї річниці народження Бандери. Кількість вулиць і площ його імені перевищила 500, пам’ятників — близько 40–44, переважно в західних областях. В умовах війни з Росією ця постать набула додаткової аури символу опору Москві.
Водночас у Польщі зростала фрустрація через українські рішення, що глорифікують УПА (зокрема присвоєння назв військовим підрозділам чи плани поховань). Двосторонні стосунки, попри спільну російську загрозу, зазнали серйозної напруги. Історики з обох сторін наголошують на потребі спільної роботи над пам’яттю — без релятивізації злочинів і без вибіркового героїзування.
Для початківців: Бандера — це не «чорна чи біла» постать. Це людина епохи, в якій вибори були трагічними, а наслідки — довготривалими. Для просунутих: його приклад показує, як радикальний націоналізм, навіть у праведній справі незалежності, може призвести до спіралі насильства, наслідки якого тривають десятиліттями.
Найчастіші запитання про Бандеру
Чи був Бандера нацистом? Ні в ідеологічному, ні в організаційному сенсі. Його фракція хотіла тактично використати німців для визвольної мети. Коли ця мета виявилася неможливою, Бандера потрапив до концтабору.
Якою була його роль у подіях на Волині? Символічна та ідеологічна. Безпосередньо він не командував УПА 1943 року (був ув’язнений), але фракція ОУН-Б, яку він очолював, несе відповідальність за клімат і рішення, що призвели до етнічних чисток.
Чому на Західній Україні він — герой? Для багатьох українців він уособлює боротьбу за незалежність в умовах, коли легальні шляхи були закриті. У їхній наративі боротьба з совєтами та німцями виправдовує героїзацію, навіть якщо вона оминає жертви цивільного населення інших національностей.
Що поляки мають знати, щоб зрозуміти українську перспективу? Що для українців Бандера є частиною ширшої боротьби за виживання нації в XX столітті — між міжвоєнною польською державою, совєтським терором і німецькою окупацією. Це не виправдовує злочинів, але пояснює, чому його постать важлива для української ідентичності.
Історія Бандери вчить, що колективна пам’ять — живий організм. Ігнорування болю іншої сторони поглиблює поділи, а чесний погляд на факти — навіть незручні — єдиний шлях до справжнього примирення. У 2026 році, коли Східна Європа знову стоїть перед екзистенційними викликами, цей урок набуває особливого значення.
Leave a Reply