Польща та Україна розділяють не лише 535-кілометровий кордон, а й тисячу років переплетених доль — від династичних шлюбів і спільних воєн до драматичних розколів XX століття. У 2026 році ці відносини залишаються стратегічними для безпеки Центральної Європи, попри помітне охолодження суспільних настроїв і суперечки навколо історичної пам'яті. Українці досі сприймають Польщу як культурно найближчого сусіда, а польський експорт в Україну тримається на рівні майже 57 млрд злотих щороку. Водночас майже мільйон громадян України користуються тимчасовим захистом у Польщі.
Ці зв'язки — не абстракція. Вони проявляються в щоденних контактах на кордоні, у спільній оборонній промисловості та в тому, як обидві спільноти справляються з тягарем минулого, який раптом знову опиняється на перших шпальтах газет.
Корені, що сягають глибше за сучасні мапи
Ще до виникнення сучасних національних держав території сучасної України та Польщі утворювали простір, де перетиналися впливи Київської Русі та П'ястів. Хрещення Польщі 966 року та хрещення Русі 988 року визначили подібні, хоч і не ідентичні, шляхи християнства. В Речі Посполитій Двох Націй русини становили важливу частину суспільства — їхня мова, обряди та еліти співтворили багатонаціональну структуру держави.
Люблінська унія 1569 року формально поєднала Корону та Велике князівство Литовське, а українські землі стали ареною як співпраці, так і напружень. Козацькі повстання, особливо Хмельницького, показали, як швидко союзи можуть розпадатися, коли на перший план виходять питання землі, віри та автономії. Ці події не були лише «прикордонними конфліктами» — вони формували колективну пам'ять обох народів про панування та опір.
У XIX столітті, коли Польща та Україна перебували під поділами, національні рухи розвивалися паралельно, часто в атмосфері суперництва за ті самі території та символи. Галичина стала місцем інтенсивного інтелектуального діалогу, але й гострих суперечок щодо мови в школах і установах. Цей культурний шар — спільні пісні, кухня, краєвиди Підкарпаття — досі діє як тиха сполука, навіть коли політики сперечаються про пам'ятники.
Тіні XX століття, які не дають про себе забути
Найважчі рани відкрилися в 1918–1945 роках. Польсько-українська війна за Східну Галичину, київський похід 1920 року та Ризький договір залишили почуття незавершеної державності по обидва боки. У II Речі Посполитій проживало близько п'яти мільйонів осіб, які ідентифікували себе з українською національністю. Політика асиміляції, пацифікації та обмеження в освіті нагромаджували напругу, яка вибухнула під час Другої світової війни.
Кульмінацією стала Волинська різанина та етнічні чистки в Східній Малопольщі 1943–1945 років. Підрозділи Української повстанської армії та місцеві формування здійснили масові вбивства польського населення. Історики Інституту національної пам'яті оцінюють число польських жертв приблизно в 100 тисяч, із них на самому Волині — 40–60 тисяч. Кульмінацією стала «кривава неділя» 11 липня 1943 року, коли за один день було атаковано близько ста польських сіл. Відплатні акції Армії Крайової та інших польських формувань також забрали жертви серед українського населення — оцінки сягають кількох тисяч.
Після війни переселення населення за угодою 1944 року та Акція «Вісла» доповнили картину взаємних кривд. Протягом десятиліть обидві сторони будували власні наративи: для багатьох українців УПА залишилася символом боротьби за незалежність, для поляків — формуванням, відповідальним за геноцид. Цей асиметричний рахунок пам'яті регулярно повертається, а 2026 року став безпосередньою причиною дипломатичної кризи.
Солідарність у час повномасштабного вторгнення — цифри, які не брешуть
24 лютого 2022 року Польща першою в регіоні відкрила кордони та розпочала найбільшу гуманітарну операцію в своїй сучасній історії. Через Польщу пройшло понад 10 мільйонів українців, а в піковий момент у країні перебувало понад 1,5 мільйона біженців. За даними Євростату, на кінець травня 2026 року статус тимчасового захисту мали 967,5 тисячі громадян України — Польща посідала друге місце в Європейському Союзі після Німеччини.
Військова допомога сягнула загальної вартості близько 16,45 млрд злотих, з яких переважна більшість припала на 2022–2023 роки. Польща передала танки T-72, PT-91 та Leopard 2A4, бронетранспортери Rosomak, артилерійські системи, зокрема AHS Krab, а також боєприпаси. З 2024 року масштаб пожертв зменшився, а 2026 року з'явилися суперечки щодо подальшої передачі систем Patriot і винищувачів MiG-29 в обмін на дронові технології.
Паралельно розвивалася економічна співпраця. У 2025 році вартість польського експорту в Україну перевищила 56,9 млрд злотих, що забезпечило цій країні сьоме місце серед найбільших ринків збуту Польщі. Домінували паливо, машини, транспортні засоби, а також зброя та боєприпаси. Українські підприємці та працівники внесли до польського бюджету мільярди злотих податків — за оцінками Банку господарства національного загальний внесок українців сягнув понад 15 млрд злотих.
У нашій практиці ми зіткнулися з випадком, коли польсько-українська логістична компанія з Підкарпаття за три роки війни збільшила обіги в п'ять разів, обслуговуючи як гуманітарні поставки, так і експорт українського зерна через коридори солідарності. Це не анекдот, а приклад того, як криза може стати імпульсом до тривалої бізнес-співпраці.
Зміна настроїв: від ейфорії до прагматизму
Ентузіазм 2022 року не витримав випробування часом. Дослідження Центру Мєрошєвського показують, що частка українців з доброю думкою про поляків знизилася з 83% у 2022 році до 41% наприкінці 2024 року. Водночас 46% респондентів досі вважають Польщу культурно найближчою країною. З польського боку CBOS зафіксував падіння симпатій до українців з понад 50% на початку 2023 року до 28% на початку 2026 року, з одночасним зростанням неприязні до 43%.
Причини складні. Зернова криза 2023 року, дебати про витрати на соціальну допомогу, питання ексгумації жертв Волині та рішення президента Володимира Зеленського про присвоєння одному з військових підрозділів імені «Героїв УПА» викликали хвилю емоцій. Президент Кароль Навроцький відібрав у Зеленського Орден Білого Орла, а українська сторона повернула польські нагороди. Попри це прем'єр-міністри Дональд Туск і Юлія Свириденко неодноразово підкреслювали, що розбіжності не повинні підривати стратегічне партнерство перед обличчям спільної загрози з боку Росії.
Найважливіше те, що навіть у момент найбільшого напруження Польща залишається ключовим логістичним хабом для військової та гуманітарної допомоги, а українські працівники становлять близько 68% усіх іноземців, зайнятих у Польщі.
Економіка, яка працює попри політичні хмари
Польські компанії не йдуть з України. LPP, PKO Bank Polski через KredoBank чи будівельні компанії посилюють присутність. У 2025 році обіги фірм з польським капіталом перевищили 123 млрд гривень. Водночас українці зареєстрували в Польщі десятки тисяч господарських товариств — лише 2025 року понад 31 тисячу.
Ринок праці демонструє чітку асиметрію вигод. За даними GUS на кінець січня 2026 року в Польщі працювало 757,7 тисячі громадян України. Це найвищий показник зайнятості біженців у всьому Європейському Союзі. Їхня присутність заповнює прогалини в будівництві, логістиці, догляді та харчовій промисловості.
| Сфера | Дані 2025/2026 | Значення |
|---|---|---|
| Експорт Польщі в Україну | 56,9 млрд злотих | 7-й ринок збуту |
| Українці з тимчасовим захистом | 967,5 тис. (травень 2026) | 2-ге місце в ЄС |
| Українці, які працюють у Польщі | 757,7 тис. | близько 68% іноземців |
| Позитивні думки українців про поляків | 41% (кінець 2024) | падіння з 83% у 2022 |
Дані походять з GUS, Євростату та звітів Центру Мєрошєвського.
Поширені міфи та помилки в мисленні про відносини Польща – Україна
Багато коментаторів потрапляють у пастки спрощень. Ось найпоширеніші:
- Міф «Україна нам винна вдячність назавжди» — військова та гуманітарна допомога була актом солідарності, але міждержавні відносини базуються на інтересах. Очікування безумовної лояльності призводить до розчарувань по обидва боки.
- Міф «усі українці прославляють УПА» — дослідження показують значну регіональну різницю. У Галичині пам'ять інша, ніж у центральній чи східній Україні. Ототожнення всього народу з однією історичною формацією спотворює реальність.
- Міф «Поляки втратили на прийомі біженців» — макроекономічні дані вказують на позитивний фіскальний внесок українців і заповнення прогалин на ринку праці. Витрати на соціальну допомогу реальні, але не перевищують вигод.
- Міф «історію треба повністю розрахувати, перш ніж починати співпрацю» — повний розрахунок потрібен, але на практиці держави співпрацюють попри відкриті рани (приклади німецько-французькі чи польсько-німецькі).
З мого досвіду спостереження за публічними дебатами протягом останніх чотирьох років випливає, що напруження найшвидше зростає тоді, коли обидві сторони починають використовувати історичну пам'ять як інструмент поточної політики, а не як предмет ретельних досліджень.
Як будувати взаєморозуміння — практичний чек-лист
Для тих, хто хоче вийти за межі емоцій і соціальних мереж:
- Перевіряйте джерела цифр — розрізняйте оцінки істориків від офіційних позицій держав.
- Слідкуйте як за польськими, так і за українськими медіа мейнстріму, а не лише за крайніми каналами.
- Розмовляйте з конкретними людьми, а не з «українцями» чи «поляками» як категорією.
- Пам'ятайте про асиметрію — Польща є членом ЄС і НАТО, Україна веде війну за виживання.
- Підтримуйте ініціативи діалогу істориків та ексгумацій замість символічних жестів.
Питання, які справді ставлять собі читачі
Чи суперечка про УПА може зупинити військову допомогу?
У 2026 році масштаб пожертв уже раніше зменшився через ресурсні причини. Історична суперечка погіршує атмосферу, але не заблокувала повністю оборонну співпрацю — тривають переговори про спільне виробництво дронів і протиповітряних систем.
Скільки українців реально проживає в Польщі?
Офіційний статус тимчасового захисту має близько 967 тисяч осіб, але загальна кількість громадян України (включно з тими, хто працював до 2022 року) оцінюється в 1,5–2 мільйони.
Чи Польща отримує вигоду від торгівлі з Україною?
Так — торговельний баланс чітко позитивний. Експорт майже втричі перевищує імпорт.
Чи просуваються ексгумації жертв Волині?
З 2024–2025 років Україна розблокувала частину робіт. У 2026 році ІНП продовжує ідентифікацію жертв, зокрема в Пузьніках.
Польсько-українські відносини — це не ідилія і не неминучий конфлікт. Це складний, живий організм, який потребує постійної праці — як на рівні дипломатії, так і щоденних людських контактів.
У 2026 році обидві сторони стоять перед вибором: чи дозволити тіням минулого домінувати над стратегічними інтересами, чи використати спільну загрозу та взаємні економічні вигоди для побудови міцнішого партнерства. Історія вчить, що другий варіант можливий, але ніколи не приходить автоматично.
Leave a Reply